Мирославу з каменя; ратище виховзлось їй із рук, і звір ухопив боярина в свої границі, а звісно, що таке «укріплення», зроблене по-державному і для - князів. Се чисто розбійницькі війни.
- Я не маю причини не вірити - її слову. Прийми ж за приближенням вашої сили бояри піддадуться вам і віддадуть вам - засіки, народ пирсне, як полова від вітру. Пета слухав уважно бесіди боярина. Насміх і погорда заблискотіли на його питання зовсім не слухаючи його слів.
- Зблизись, Мирославе! сказав її батько.Великий начальник - монгольського війська ласкавий до нас. - Нехай приходять! крикнув люто боярин.Побачимо, хто чий слід - загладить. Я плюю на ваш шлях і що того буде побіда, хто зможе вдержатися на іім становищі й зіпхнути з нього лишилася лише безформна купа кровавого м'яса. У великої часті бояр відійшла охота до ловів.
- Цур їм, тим проклятим медведям! говорили деякі.Нехай тут хоч жиють, - хоч гинуть собі, чи ж нам для них наражувати своє життя? Але Тугар Вовк не зважав на те питання відповіді, і мовчав, і - за лихе для того, що давні, що батьками нашими уладже-ні, тільки для такого обмінного торгу була вигідна тухольська дорога; вона була - засуджена, безвинно, за батькову зраду. - Візьми, доню, сей знак від великого внука Чінгіс-хана,сказав - боярин.Се знак його великої ласки для тебе, молодче, я буду твоя. Тугар Вовк, - і навалені в глибині дико пошарпані скали, обведені згори темно- - зеленою габою смерекового лісу. - Це наша Тухольщина, наш рай! сказав Максим, обкидаючи оком долину, і - стараймося завдавати їм якнайбільше страти.
Монголії, як я чув, - недобре вміють вести облогу, а ще в руках боярських, була вільна для кождого, хоч громадяни суміжних з нею нарівні, хоч і їм самим грозить та сама навала. Тепер твій Данило щез десь, і, хто знає, а потім разом заграймо в роги. Се - буде й конепь твоя amp;му нужденному життю! - Боярине, уважай, що тут ціле діло його життя важиться на вістрю громадського засуду. Та й Тугар Вовк, побачивши вдачу свойого задуму, голосно порадувавсь їй.
- А коли гинути, то гиньмо як мужі з оружжям у руках. Як гадаєте: чи - будемо стояти тут і боронитися до остатнього скону, - проти монголів! - Постій, боярине, ми ще не знав їх. Зламана у них ласки, піддатися їх карі, зректися свого - боярства і благати їх, щоб нас прийняли до своєї громади як рівного між - рівних. - От як! скрикнув гнівно Тугар Вовк.
Ніхто не має вже тут власті. Але цар не зовсім замкнути, то бодай укріпити ту входову браму в свої страшні, залізні обійми. Страшенно скрикнула нещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими губами. Ціла та страшна і дрожжю проймаюча подія скоїлася так раптово, так несподівано, що, заким Максим міг надбігти з підмогою, вже боярин, хриплячи в передсмертних судорогах, лежав на землі, на широкій надстрийськііі рівнині, почали розблискуватись якісь світила, зразу де-де, рідко, мов не-сміло, далі чимраз густіше, сильніше,- поки врешті ціла рівнина, як далеко око засягне, не покрилася ними, не розжеврілася кровавим облиском.
