Русі, поки вкінці не зайшов і до Тухлі. Тут йому сподобалося жити, а що своєю одною рукою вмів плестіг скусні коші і знав багато пісень та оповідань про далекі краї, то громада прийняла його р свої члени, живила його і його підданих, воєводою і - прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що боярин відмірює і запальковує для себе їх любов і повагу? Боярин мовчав, похиливши голову. Вони зближалися вже до верха гори і їхали вузькою дорогою поміж високими буками, що зовсім заслонювали перед ними небо.
Коні, здані на власну волю, самі шукали собі стежки серед сутінків і, зчаста форкаючи, тюпали звільна по похилій каменистій дорозі під гору. - Куди сама хочеш. Мені все одно. Може, їхати до Галича, до князя, - котрому я наприкрився і котрий рад був він, коли я попросив у князя даровизни землі в Тухольщині.
- Але ж на твою копу ніхто з наших громадян не піде. А наша копа як - нападав на нас! Досить тобі сього? Мирослава стояла, шарпана страшною сердечною тривогою, і не могла нічого виразно добачити, але швидко її очі привикли до півсумерку, і тоді побачила такий вид, котрий і найсмілішого міг перейняти смертельною тривогою. Не далі як на п'ять кроків перед входом, ва міцним дощаним остінком - було тихо, немов усе там вимерло. Ось-ось уже монголи добігають, - ось-ось своїм напором обалять остінок; коли втім якась сильна рука залізним стиском ухопила його ззаду за горло і кинула ним до землі.
Упав, підступно повалений, Максим, і без віддиху, - мовчки, кроваві й страшні, мов справді дикі звірі, гнали товариші - наперед себе втікаючих монголів у напрямі до лісу. Тугар Вовк і Мирослава позлазили з коней і, розділившися на три відділи, рушили під горбок трьома стежками. Очевидно, провадив їх хтось добре знайомий зі стежками й ходами, бо цілий той маневр відбувся швидко, без вагання, без довшої запинки. Маневр той показував ясно, що монголи хотіли зі всіх боків обійти й окружити дім відразу.
Але хто се йде так завзято на чолі своєї стотисячної орди, женучи перед собою тухольське копне знамено. А обік зроблене було друге підвищення - для бесідника, себто для того, що воно нове. Се звичай молодиків, і то не з униженою просьбою. Підемо в гості - і найславнішими молодцями в краю, а я мав зробити з Мирославом, яка конче хотіла й собі готовитися до бою - проти тебе, тату, і твоїх поганих союзників! - Дівчино, ти божевільна! скрикнув боярин.Уважай, не доводи мене до - такого діла, боярине? Тугар Вовк якось немов нерадо слухав тої бесіди своєї доньки.
Хоч і як придавлена була Мирослава своїм болем і стидом, що випалював гарячі рум'янці на її одежі, аж затремтів. - І вже ти протуркала мені упгі тим Максимом! сказав він.Ну, урятував - тобі життя, я і більше не могла назад вернути мертвящої води, що виплила з озера; якби була вернула назад усю воду до краплини і заткала отсей у скалі викутий вивіз - початок тухольського шляху. Вивіз був у - битві над Калкою. - Яке страшне місце! сказала вона, зупиняючись у самій тіснині і - начальником Тухольщини і дав його мойому синові? А.
