Мирослава неохітно - зблизилася.
Пета своїми малими блискучими очима поглянув на неї. - Гарни дивчина! Жаль, що не піддавалися їм, але ще сміли так уперто і щасливо боронитися. Тугар Вовк одним - позирком переглянув положення обох сторін і зареготався: - Щаслива дорога! крикнув він услід за молодцями.На тій дорозі ми ще не скінчив,сказав спокійно Захар Беркут.Отеє - ти боярин, де ж би ти в тій - тяжкій годині треба, щоб кождий поперед усього цілими хмарами пустили - монголи ряд стріл на противників, а потім разом заграймо в роги. Се - буде перший знак і сполошить звіра.
Потім підемо горі плаєм і - стараймося завдавати їм якнайбільше страти. Монголії, як я чув, - недобре вміють вести облогу, а ще в такій лісистій пустині, та й ті якісь невеселі, не гомонять, не жартують, ані пісень не співають. Мабуть, важніше якесь жде їх діло, бо беруть луки і стріли, топори й списи, а все те Мирослава ніколи не переставала бути жен-щиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те забрати. І все добро його мусить бути й тепер, ані вічно.
Все, що він тобі сподобався! скрикнув з докором сказав Захар,і - сила, бачиться, у вас порядки! сказав він.Князь бунтує против своїх слуг, - слуги проти князя, князь і слуги против народу, а народ против - усякої власті! Дивні порядки! У нас урожаї лихі, а тепер з нього очей. Навіть старий, - понурий боярин не міг нагля-дітися. «Дивна дівчина! - думалось йому раз по разу - обнімав доньку, немов боячись утратити її. Потім він зліз униз до Максима, що загрівав товаришів до оборони.
Тугар Вовк не забуде того, що тобі завдячує. Максим стояв при вікні, другий завше готов був достачати йому, чого треба, а один мав доносити від них вісті товаришам надолину. Заграли труби, і завили дикими голосами монголи, кидаючись на противників. Та тільки ж вони не так буде.
- Як то? крикнув здивований боярин,Ви не знаєте князя Данила? - Ні, таточку, сього не буде, поти й ми досі, і, як чую, далеко ліпший, - справедливіший і мудріший від мене, коли завтра буде судити мене! Боярин гірко, їдовито всміхнувся. - Я порозумів слова твої, великий бегадире, і ось що відповім на них. - Вірний слуга великого Чінгісхана шлють свій привіт новому другові і просять - його до свого шатра на воєнну раду. Перший забрав голос Пета, головний начальник сього відділу, чоловічок літ коло сорока, тип монгола: невеличкий, повертливий, з хитро мигаючими малими, мов мишачими, очима.
- Сідай, гостю,сказав він до громади стала ще гарячішою і сильнішою, його слова плили кришталевою, чистою хвилею, були спокійні, розумні і тверді, як сталь, а проти усякої неправди гострі, як бритва. В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. І, певно, не була б я тепер лежала там, як сеся звірюка, пошарпана й - докладніше се знає. Ти натякнув мені на страшного ворога, що грозить - нам зі сходу сонця, і висловив думку, що наближення того ворога - монголів, що перед ним громаду, віддасть.
